Ніхто і не помітив, як з'явилась
Та гілочка верби на пагорбі землі.
І батько-степ зустрів іі гостинно,
Даруючи ій квіти чарівні.
Співали птахи ій надвечір колискову,
І вітерець гойдав тоненький стан.
І марилось вербі, що вечір смерековий,
Легкою ковдрою листочки прикривав.
А матінка-Земля до серця пригортала
Тонке коріння донечки-верби.
Поіла, пестила і годувала,
Та дарувала силу тій вербі.
Рости, стеблинко!
В світ цей неосяжний
Ведуть стежин чимало звідусіль.
Тож, хай твою стежину Бог підкаже,
Щоб не зламались гілочки твоі.
