Розкидала осінь жовте листя
На рушник володарській землі.
Розстелила, наче на весіллі,
Оберіг на зоранній ріллі.
Ворожила осінь, чарувала,
І кружляла сріблом павутинь.
Так, незчулася, як на рушник той стала,
І злетіло серце в небосинь.
Жовтооко осінь поглядала,
Підманула, мабуть, жартома.
Бо ж вона рушник той вишивала
Не мені, а для господаря.
Щоб земля володарська родила,
Де любов корінням проросла.
Осінь рушником нагородила
Іменем Землі — Миколу Каплуна
