Я затамую подих и почую
Твій голос, що будив мене вночі,
Заплющу очі — водночас відчую
Твої долоні на моїй руці.
Так, це було. Кохання розквітало,
Рожевим цвітом вистеляло шлях,
А серце підсвідомо відчувало
Лиху біду, що вкралася до нас.
Так і незчулися — немає віри,
Ані словам твоїм, ні посмішці твоїй.
Як, перестиглі на деревах вишні,
Зчорнілим солодом живуть останні дні.
А тільки доторкнись, і упадуть додолу
Червоним соком окропив чоло.
Вишнево-чорна кров: гаряча і солодка
Віддасть землі останєє тепло.
Я затамую подих, і почую
Навколішнє життя і стільки голосів,
Але я не побачу, не почую
Твій ніжний шепіт і щасливий сміх.
