Доле моя, доле, чого ти шукаєш?
Чого ти блукаєш в нестямній журбі?
Чи то, на землі ти притулку не маєш,
То ж вийди між люди, і годі нудьги.
Та, ні, тобі мало земного простору.
Злітає з душі моїй твій заповіт,
І серед ночі я птахом літаю
Крізь зоряне небо, в далекі світи.
Спадають з душі всі земні негаразди,
І сила якась, мов на крилах, несе
У спокій, у світ, де немає напасті,
Де серце з душею отак не болить.
Чого ж, моя доле ти хочеш від мене?
Завіщо ти рвеш моє серце в шматки?
Бо ж не здолати людського нікчем 'я,
Єдиним бажанням цей шлях не пройти.
То ж, дай мені силу, розумнеє слово,
Щоб, ніби-то ліки, розкраяло зло.
Хай в кожній домівці, у кожній родині,
Нехай, теє слово, дарує тепло.
